«Ми — не казки»

І сич мовчить

І нишкне в тиш ворона

І менше слів складається у дні

І менше мрій

Але ж

Упала зірка

Я загадав

***

Вже скрипка ридає безсонням

В чотири напружених жили

Чоло холодить підвіконня

Це місто

Мені почужіло

Лакуна

Навали лавини

Упали в пусте потойбіччя

Та тягне мене пуповина

Назад

У минуле сторіччя

Де в друзях ще недруги

Літо

Ще сонячне і незбагненне

Там осінь вогнем попеліти

Ще не долетіла до мене

Там вітер

Ворожить над бруком

Шукає стежок до Біянки

Ще вірші не вчахли друком

Ще пісня коротка як танка

Цю сірість

Помножить на біле

Бездушна  агонія снігу

Нудна недочитана книга

Це місто

Мені почужіло

 ***

Зійшли на пси

Гонитви

Мрії

Бренчать у долі дні

На дні

Життя іржавіє

Дуріє

Вже на щиті

Не на коні

Лукавих лун таємні числа