«Ми — не казки»

Злість

Заведе в болото

Я ж

Брат стріли і лука

Сволота є сволота

Падлюка є падлюка

Вони мені

Не браття

Вони мені

Не рівня

Мені рідня

Багаття

Й невічні замки рінні

Гримлять століття бруком

Про мене дбає Клото

Хай видохнуть падлюки

Хай виздиха сволота

 

***

Про що мовчиш тепер

Зима

На вітті спогади колише

У білій задубілій тиші

Твої сліди

Тебе

Нема

Немає подиху мімоз

У невагомості зазим’я

Оте мовчання

Врешті

З ним я

Жерсть

Дроворуб з країни Оз

 

 

***

Моя душа колібрі

В цей мороз

На цілім білім світі ані квітки

Але ж були

Фіалки

Маргаритки

Був Янгол

Загримований П’єро

Був день

Коли не треба інших днів

І ти була закутаною в щастя

Солодша від

Медовішого «Асті»

Немає

Тільки спогад при мені

 

***

Мої пальці примерзли до струн

Захлинулась тужливою кобза

Осокора згорьована поза

Громом блискавку креше Перун

Десь у літі

Де райдуги злив

Частували мої перехрестя

А тепер

Це морозне пришестя

Днів засніжених білий налив

Те

Минуле

В теперішній час

Ні теплинки своєї не варте

Льодні леза лукавого гарту

Частоколом упали між нас

Нещастить

Пошастить

Ворожба

Чимось випаде

Час перемеле

Все гірке на казково веселе

Вже без тебе і казка

Журба

 

***

Я бачив сон

Мені наснився ключ

І розчинились всі на світі брами

Зійшли на фарс трагедії і драми

І сльози впали снігом на ріллю

Високий берег

Море

Тане сніг

Веснить весна на піку середзим’я

Чудить весна

І не сумую тим я

Що тане буднів шерхлий оберіг

Що вирійно не вирине із хмар

З країв далеких літнє птахобратство

Тут холодно вітрильникам піратським

Спить виноград

Але готують вар

Садівники

Бо вже в душі веснить

Бо вже блакить над обрієм весніє

Відлигою відплачеться завія

І щастя спить

Про мене бачить сни