Оповідання

    Коли розмішував цукор і пригубив чашечку, біля нього з'явилася Дєвочка з чоловіком середнього віку, який відрекомендувався і дав візитку. Мальчик метушливо почав шукати в кишенях свою, простягнув чоловіку, візитка була пом'ята, і Мальчик відчув, як прилипає до тіла сорочка.

    – Цей пан, – пластмасовим голосом сказала Дєвочка, – має рекламну пропозицію, котра може становити для нас інтерес.

      Чоловік завчено всміхнувся і подивився на Мальчика, що діставав з теки свій прайс. Він читав прайс і запитував, а Мальчик відповідав, як на уроці української мови. Екзекуція тривала довго. Мальчик встиг випити дві чашки кави, його носовичок у руці був мокрий від поту.

      – Гаразд, – сказав чоловік, – ваша пропозиція може бути цікавою.            Треба подумати. Зателефонуйте в середу.

      Його провели до дверей. По дорозі Дєвочка встигла шепнути:

      – Позвоні в срєду утром.

      – Можєт, завтра перєсєчьомся? – шепнув Мальчик.

      – Па-па, – виштовхнула його в спину Дєвочка.

      Вдома Мальчик застав заплакану маму.

      – Де ти ходиш? Тут таке горе. Арештували Богдана. Що ж ми будемо тепер робити?

     У Мальчика відвисла щелепа, він заметушився, вхопив телефон, почав набирати номера.

     – Щас ми рєшім етот вопрос, – гарячкував він. – Влад Козлєнко –вліятєльний чєловєк. У нєго дєнєг – нє пугано.

     – Що ти шарпаєшся? – розсердилась мама. – Та скинь ти із себе цю маску кієвського мальчика. Хоч раз поговори з матір'ю по-чєловєчеські.

      – Треба найнять адвоката, – взяв себе в руки Мальчик. – Гроші я зароблю на рекламі, а трохи в когось позичимо. Все буде добре, побачиш.

      До кінця п'ятниці вони знайшли адвоката. Адвокат був старий, з обличчям сушеної груші.

– Діла погані, – пом'яв адвокат заросле шерстю вухо, – його підставили.

Підіслали чоловіка із записаними номерами банкнот і тут же їх у нього знайшли. П'ятсот гривень.

     – Нащо їм моя дитина? – заплакала мама.  –Тільки ж вивчивсь. Нащо було йти на ту роботу?! Йшов би в школу, вчителював, а я б діток гляділа. Двоє ж у його.

– Мам, – розсердився Мальчик, – ти знаєш, чого бастують вчителі?

    – Ну таке ж... Не дають грошей, а що ці гроші, як он тюрма, – заплакала мама.

    – Я бачу, що живете скромно, – захрускотів пальцями адвокат, – я з вас багато не візьму, бо мало чим поможу. У вашого сина така робота, що там беруть всі і беруть багато, а його підставили, бо нема за ним сторони. Треба їм було жертовне ягня, то вони його вибрали. Така тепер наша жизнь, – прицмокнув дуплистим зубом і почав збиратися.

     Всю ніч слухав Мальчик, як скрипить у квартирі паркет і шепоче свої молитви мама. У середу вранці він видзвонив Дєвочку. Вони домовились зустрітися на Подолі в ганделику «У тьоті Соні».

     На Верхньому валу побачив, як загорілися одночасно три світлофорні ока. «Це напоминає сьогоднішній день, – весело подумав Мальчик, – бес-прє-дєл».

    «У тьоті Соні» він замовив дві склянки вина «Вінок Дунаю» і помаранчів.

    – Как там наши общіє проекти? – поцікавився Мальчик.

    – Будем с вамі сотруднічать, –  відповіла Дєвочка.