Оповідання

    На обличчі Мальчика розцвіла посмішка, він поцілував Дєвочку і взяв ще по лікеру. Дєвочка відмовлялася, але він змусив її випити, і вони вийшли у вечірнє місто.

    Теплий вечір виманив красивих жінок. Вони стояли на залитих електричним світлом зупинках, таємничо мовчали, і тільки голі ноги кликали в теплу ніч.

      – Я проведу, – потерся біля вушка Дєвочки.

      – Да, но в дом тєб'я не пущу.

      – Оккєй! – торкнувся її носика.

     Біля під'їзду поцілував Дєвочку взасос, а вона відштовхнула його від себе, але її руки обм'якли, і Дєвочка підстав­ляла довгу шию під гарячі губи Мальчика.

     – Только на п'ять мінут, – зашепотіла Дєвочка і потягла Мальчика темними сходами.

На порозі вони почали здирати з себе одяг і попадали в ліжко, плутаючись у її розсипаному волоссі і розстібнутих сорочках, і тут задзвонив телефон.

     – Альо! – вхопила Дєвочка трубку, важко дихаючи. –  Сама. А що? – перейшла на українську. – Через двадцять хвилин? Приїжджай.

    Дєвочка зірвалася з ліжка й забігала, підсмикуючи на собі колготи (І) і трусики.

   – Уході! Бистро! – гукнула Мальчику в напівстягнутих штанах, що сидів у розкошланому ліжку.

    Дєвочка підвела губи, стягнула з ліжка Мальчика і випхала в коридор.

    – Шеф? – запитав і відчув, як пересохло в горлі.

    – Цьом па-па! – подала кейса Дєвочка.

     – У тєб'я с нім?.. – спробував підшукати делікатне слово Мальчик, але так і не знайшов.

    – Ти просто Мальчик, – зітхнула вона, – а он мущіна, которий мєня содєржіт, іді, – поцілувала і випхала його за двері.

    Без копійки в кишені посунувся Мальчик через міст. Над Дніпром висів молодий місяць, схожий на скибку дині. По річці повільно плив освітлений катер. Коло річкового палацу, наче поснулі таргани, стояли автомобілі. Вологий вітер качав на асфальті порожню пивну бляшанку. На дзвіницях соборів червоно горіли сигнальні вогні, проносились вечірні автомобілі, і вздовж траси стояли випиті пляшки з-під шампанського.

    Вранці зателефонувала Дєвочка. Вона чекала його біля галереї «Ательє Карася».

   –У мєня вигодноє дєльце, – взяла під руку Мальчика.

   – Прєдлагаю нал под двадцатіпроцентную скідку.

   – Чорний нал? – єхидненько скривився Мальчик.
   Він не міг вибачити їй вчорашнього вечора.

   – А налоговая?

   – Нє твої проблєми, – буркнула Дєвочка.

   – Оккєй, – сказав Мальчик, – я переговорю с Владом Козлєнком.

   – Ето твой шеф?

   – Да! – сердито засопів Мальчик. – Но он нє лазіт к дєвочкам в постель.

   – Фу, протівний, – дала йому щигля Дєвочка. – Па-па! В п'ять с мєшком в офісе.

– Какім мєшком?..

– Какой нєпонятлівий Мальчик, – показала язика Дєвочка, – для дєнєг которий.

У Мальчика відразу виник план. Він скаже Владу про готівку під двадцять п'ять відсотків. Влад погодиться, його апетити ростуть, а рекламне агентство за ними не встигає.