«Секс у будинку бiля колiї», рассказ

38

Я знала, що не повинна була цього робити, але вже не могла нічого вдіяти з собою. Тоді я не думала, що зраджую свого хлопця чи його тата, а тому якісь моральні відчуття стали володіти мною значно пізніше.

Мені здавалося, що я давно вже повинна була зробити цей крок, але лише зустріч з чоловіком прискорила прийняття мною цього рішення. Можливо, пізніше я би просто пішла з будинку біля колії, який так і не став рідним для мене. Мабуть, не обов’язково би повернулась до свого чоловіка, а жила би в мами чи ще десь.

Фізична близькість до свого хлопця мене вже не цікавила. Старий узагалі не викликав у мене жодних емоцій, і я навіть сама собі вже не зізнавалась, що колись закохалась у нього. Все-таки якщо хочеш, аби твоя мрія жила, не можна близько бути з нею.

А залишатися в будинку біля колії й чекати, поки із Польщі повернеться мій хлопець, який так і не став моїм чоловіком, – я теж не могла.

39

Інтуїтивно я відчував, що щастя не може тривати вічно. І писав же про це у своїх романах, але здавалося, що це стосується інших, а не мене.

Коли дружина мого сина, яка так і не стала йому дружиною, сказала, що йде геть, я відчув, ніби земля розверзається під моїми ногами.

Неземна жінка з космічним запахом, розкішними грудьми і стрункими ногами давно вже вмерла в моїй уяві. Насамперед вивітрився космічний запах, а тому нічого неземного в цій жінці я вже не бачив.

Мені здавалося, що смерть швидко прийде до мене, коли я не бачитиму внучку. Але мала виявилася філософом.

– Дідусю, не переживай, – сказала вона. – Ти приїжджатимеш до нас, а я до тебе.

Вона довго обіймала мене, бо теж не хотіла розлучатись.

– Щоб ти не скучав, пиши новий роман, – сказала вона.

Я усміхався до неї, а по щоках текли сльози. Я плакав за нею і за втраченим коханням…