«Секс у будинку бiля колiї», рассказ

5

Якщо на світі й існує Муза, то це, звісно, та жінка з розкішними грудьми й стрункими ногами. Вона – Муза – надовго поселилася в моєму будинку, і тепер я знав, чому купив його і чому не повинен спати ночами.

Я не просто писав свій роман, який застряг десь на середині шляху, я тепер творив. Ще звечора я не знав, що буде з моїми героями до ранку і чи взагалі вони удостояться честі, аби я писав про них, чи видумував когось іншого.

Услід за іншими творцями я би міг сказати, що пишу не сам, що це хтось невидимий водить моєю рукою. Але я знав, що це не так. Ефір переповнював космічний запах неземної жінки. Саме мозок давав наказ руці, й вона виробляла на папері словесні кульбіти.

Зранку я завжди мав якусь роботу, не пов’язану з писанням, після обіду лягав поспати  на годинку-другу – і цього мені вистачало, аби писати всеньку ніч і не підбадьорювати себе кавою чи цигарками.

Здавалося, космічний запах неземної жінки поселився в моєму мозку надовго, якщо не навічно.

6

Найперше, що прийшло в голову, коли я прокинулася, – це думка про нього. Такого ще не траплялося в моєму житті, щоби я так тупо думала про чоловіка. Ні, звичайно, я розуміла, що є сексуально стурбованою, але ж секс – це одне, а думати про чоловіка, обличчя якого не бачила, – це з іншої опери.

Я вже уявляла собі, як займаюся з ним сексом у тому будинку біля колії, але прокинувся чоловік. Приймаючи душ, я знову уявила того чоловіка, й еротичні фантазії не на жарт розпалили мене.

Упродовж усього дня  я тільки й робила, що думала про нього, ніби на білому світі не існувало інших занять. Найпростіше було би завалитися в той будиночок, адже я приблизно знала, де він знаходиться. За інших обставин я би, мабуть, так і зробила, але щось стримувало мене сьогодні й упродовж наступних днів. Я була сердита сама на себе і вже не шукала нових любовних пригод. Всі мої думки крутилися навколо цього чоловіка.

7

Якби я вам розповів, про що мій роман, ви би, звичайно, розсміялись або й сказали вголос, не соромлячись: “Дурнуватий якийсь!”

Говорити наперед про ще не написаний роман – поганий тон. Якщо я навіть не знаю, чим він закінчиться і чи закінчиться взагалі, то що взяти з читача, якому я повідомлю про це?

Взагалі, як на мене, письменник повинен писати для себе, а не для людей. Як тільки він орієнтується на певну групу читачів, то саме вони можуть забезпечити йому успіх, придбавши ту чи іншу книгу улюбленого автора. Але це успіх дрібний, тактичний, який тішить власне самолюбство.

Мій роман, я відчував, мав бути зовсім іншим. І чим більше я занурювався в себе і писав про це, пізнаючи, без перебільшення, таїни своєї душі, тим більш панорамним і глибинним видавався мені мій твір.

8

Коли я зрозуміла, що завагітніла, то готова була себе вбити. Ні, звичайно, я висловлююсь фігурально, але тоді переважала злість. Мої плани відвідати той будиночок біля колії летіли шкереберть.

Чоловік тут був ні до чого, і все пояснив моєю вагітністю. А я й справді потрохи ставала мегерою і дивувалась, як він ще мене терпить. Втім розум і серце підказували мені, що все внутрішнє і зовнішнє слід сконцентрувати на дитині.

А потім у голову мені прийшла фантастична думка, що ця дитина – від того чоловіка, обличчя якого я не бачила. Я розуміла, що, звісно, цього не могло бути, бо ми не займалися з ним коханням.

Я упіймала себе на думці, що чи не вперше кажу про зайняття коханням, а не сексом, і зрозуміла, що, мабуть, хотіла би мати дитину від того чоловіка, який живе в будинку біля колії. Звісно, це було нездійсненним, але мрія, як і маячня, вмирає останньою. Тепер мрія і маячня стали посестрами.

9

Коли я не думав про той космічний запах неземної жінки з розкішними грудьми і стрункими ногами, він мирно жив у моєму мозку, рухав моєю рукою, що виводила словесні кульбіти на білому папері. Але коли я згадував про нього, усвідомлюючи, що рано чи пізно він може вивітритись, той справді почав випаровуватись у моїй уяві.

У житті ми не помічаємо звичних і звичайних речей: що дихаємо повітрям, кліпаємо повіками… Лише коли задумуємося над цим, розуміємо, що все відбувається саме так. Єдине, чого я боявся, що цей запах перестане переслідувати мене, а тоді згасне мій творчий запал.

Інтуїція підказувала мені, що в житті незнайомки  відбуваються  зміни, які не підуть мені на користь. І чим більше я думав про свій роман, тим глибше грузнув у словах і реченнях, які вже не лилися так вільно, як раніше. Як тільки я думав про кохання до цієї жінки, все поверталося. Але кохання не буває штучним, і все так довго тривати не може.