«Убити Антиципатора» (уривки з роману)

         На столі панував повний розгардіяш. Склянки з недопитим коньяком, брудні тарілки із залишками їжі. На стільці, поруч із ліжком, лежала недбало скинута сорочка, зім’ятий светр. В очі вкинулася туфля, перевернута догори підбором. І безглузда, несвоєчасна згадка, як раніше мріяв мати сто пар найкращого імпортного взуття, а не нести єдину пару в ремонт, міняти набійки...

         Він оглядівся й побачив напівпотрощені двері у кімнату, а біля дверей – безліч розбитих пляшок. Стало зрозуміло, чому у будинку нікого нема.

         Нікого, крім мух, що літали над брудними тарілками на таці.

         Нікого.

         А він так любив, щоб навколо вирувало життя, щоб поруч були дівки. Повногруді, з великими задами. На це у нього ще вставало.

          Все інше збуджувало мало. Навіть сам статевий акт.

         Тут у чоловіка забурчало і поважчало в кишечнику. Він антиципував роботу прямої кишки і зрозумів, що прийшов час звільнення від мас, які давили з’їденим учора.

         Побитого життям чоловіка, що боровся із небажанням вилазити зі свого ліжка і бажанням полегшити кишечник, звали Антиципатор. Ні, звичайно, у нього були ім’я та прізвище. Прізвище, яке в його країні знав кожен школяр. Та що там! Не тільки в його, а й далеко за межами... Але люди з близького оточення звали саме так – Антиципатор.

         Сам він вважав себе Великим Антиципатором.

         Щоправда, зараз він відчував себе повним шматком лайна, яке виходило з нього. Але про це він не зізнався б нікому, навіть під тортурами.

         Йому хотілося всього, а виходило небагато.

         Хотілося бабу.

         Хотілося жерти.

         Хотілося ласки і турботи.

         Хотілося грошей. Більше, ніж було.

         Він напружився, антиципуючи, хто може принести йому гроші.

         Але реально від напруги спрацювала тільки пряма кишка.

         Він уявив собі неймовірне: він − людина-Антиципатор, що дає замість лайна золото. Це ж як би він жив, коли замість лайна спорожнявся золотом. При цьому він підвівся над унітазом і оглянув обсяг випорожнень: йому здалося, що їх сьогодні замало.

Спересердя йому захотілося штовхнути чиюсь дупу.

         А ще краще − відтрахати. Когось... тільки не першу жінку, цю стару тараню з кривими зубами. Як гарно, що її давно немає поруч. Він вчасно відправив її з очей. До свого першого старого дому. Туди, де він мешкав раніше. Нехай сидить там, як квочка, котрою вона насправді й була. Дурепа! Та вона його завжди підставляла. Підставляла своєю дурістю, крикливиця. Видно ззаду Супрунаду! Недарма Зорік – його головний економічний радник і перший товариш по чарці – на неї каже: «Голівка, як маківка – лиш витрясти та вимести... Хоча і в Зоріка не краща: їй теж шашіль голову поточив. Шалапута: одна нога боса, друга взута».

Про другу свою помилку, навіть ні, не помилку, а невдало обрану самку, теж не хотілося згадувати. Надто вже вона тяжіла до того... як його?.. ага, бомонду та халяви. Та й у ліжку була холодною, наче проморожена риба.

А ось третя... У трусах щось сіпнулося.