«Убити Антиципатора» (уривки з роману)

Віталій підхопив сестру на руки й поніс до дивану, кинувши Людмилі:

– Швидку викликай! Скажи – терміново щоб...

Поки старенька лікарка робила Лідії уколи, виписувала пігулки та пояснювала, як їх пити, Людмила встигла навести лад у кімнатах, розібрати привезену з дачі городину, скип’ятити чайник та нарізати бутерброди. Провівши лікарку аж до машини, Віталій повернувся і побачив, що сестра вже не тільки отямилась, а й посміхається. На радостях він чмокнув Ліду у вухо і попрямував на кухню. Зайшов і зупинився, здивовано оглядаючи приміщення.

– Ого! А Лідка тут вікно замінила! І плита не там стоїть...

Потім звернув увагу на накритий стіл, велику тарелю з бутербродами, чашки і задоволено висловився:

– А ти молодчина. Самий раз! Зголоднів я щось після тих нервувань...

Людмила сором’язливо посміхнулась.

– Я старалася... Там, у холодильнику, майже нічого не було... От, сир, огірки та залишки юшки... Ну, ще я бутерброди нарізала.

– А де юшка? Ану, грій швиденько, – наказав Віталій і взяв з тарілки одразу два бутерброда. – Бо в моєму шлункові пусто й сухо, як у пустелі...

Проковтнув бутерброди і поблажливо провів рукою по тугих дівочих грудях.

– Такі смачні, як і ти...

Людмила ніяково озирнулася.

– Ти що, Віталю? А якщо Ліда побачить? Краще іди, мий руки. А я її запитаю, чи в кімнату їй чай принести, чи вона сюди прийде.

– Сюди, сюди, – на кухню, кутаючись у махровий халат, увійшла Ліда. – Навіть соромно, що так тебе, братику, зустріла. У холодильнику пустісінько, ремонт у твоїй кімнаті не закінчено, та ще й я клопоту вам завдала.

– Ет, нічого, – Віталій присунув табурет ближче до столу. – Ну, сідайте, бо ж їсти хочеться...

Поки вони пили чай, розчервоніла Ліда приговорювала:

– А я відчувала... десь внутрішньо... що ти ось-ось приїдеш... На могилі батьків прибрала. Поїдемо до них днями?

Віталій пограв жовнами.

– Не встиг приїхати, а тільки по цвинтарям і вештаюсь.

Побачив, як затремтіли губи сестри, і примирливо підняв долоні вгору.

– Звичайно, поїдемо. А ти як думала?

– А я? – нерішуче запитала Люда.

– А ти вдома залишишся, обід приготуєш. Ти ж умієш борщ варити? – підморгнув їй Віталій.

– Залюбки, – стріпонулась дівчина. І, звертаючись до Лідії, додала. – Тітонька Марина завжди казала, що краще за мій борщ вона нічого й не куштувала.

– А де та тітка зараз? – поцікавилася Ліда.

– Вона чоловіка собі знайшла. І до нього поїхала – аж у сусідню країни.

– Отакої, – похитала головою Ліда. – А тебе чому ж із собою не взяла?

– Тітонька Марина не рідна була. Я сама з інтернату, вона там вчителькою працювала...