«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

У лікарні був спеціальний блок «Зет». З окремим входом і окремою охороною. Туди Полежай не мав доступу. Там хазяював київський професор Цуркан. Лікарі, медсестри працювали вахтовим методом. Приїдуть на півмісяця, поживуть у лівому крилі для медперсоналу, і міняються. Перепустку здав, перепустку отримав – все під розпис, без нехлюйства. Експериментували заради порятунку країни. Професор розробляв свій метод лікування неблагонадійних. Метод Цуркана, ефект Цуркана… Говорив Полежаю, коли був у настрої, про паралельні реальності. Є кілька паралельних реальностей у свідомості людини. Ніби коридори, по яких вона йде. Ось беремо індивіда зі своїми рисами, спогадами, здібностями й девіантною поведінкою. У нього є схильність до вільнодумства і протесту. Професор Цуркан вводив його в екзистенціальну кризу, пробивав прохід в інший коридор, заштовхував злочинця туди. І вже у суб’єкта старе зникає, з’являється нова структура маніпуляційної поведінки. Типа не впізнати. І так до безконечності водив коридорами. Поки не скидав безнадійних, без тіні здорового глузду, униз, під опіку Полежаю. Відпрацьований матеріал. Полежай скептично усміхався. Є тільки два реальних коридори – людей живих і людей мертвих.

– Он, поглянь, - показав несподівано на курку, що греблася на грядці. – Всі тут, гуртом, коло мене. Годую – їдять. Що ще треба?.. Ні, вона весь час лізе у грядку, ніби там смачніше. Який вихід?

Він повчально підняв палець.

– Зарізати – і в борщ!..

Все решта вигадки, скільки не підключай електричний стимулятор. Професор Цуркан експериментував зі своїми злочинцями, ніби з мишами. Обплутував їх дротами і бив струмом. Перед тим садив в ізолятор і обчіплював стіни плакатами. «Люби Вітчизну, як маму рідну». «Кажи тільки правду». «Слухайся старших». Уявляєте? Симиренко психіатрії… Куди злочинець не поверне очі, там написи. Потім удар струмом і хрип та слина з рота… Нічого з того не виходило. Є тільки дві реальності – живий і мертвий. Капітан Нефьодов теж так говорив. У нього на всі питання одна відповідь: «В розхід». Але капітана Нефьодова ніхто не слухав…

– Ви мені такі страшні речі розказуєте! – вигукнув я вражено. – І так спокійно!..

– А чого боятися? – зиркнув на мене паралізований лікар. – Тепер можна про все говорити… Тепер мені уже нема чого боятися. Тільки тієї миті, коли околію…

– Слідчому, який шукав мисливців, про це розповідали?

– Тоді не можна було. Тоді за довгий язик попав би у блок «Зет»…

– Угу… А тепер можна, - погодився я. – Чи вдавалося комусь з вашої… лікарні-тюрми… втекти?

– Вдавалося… На цвинтар у лісі. Без номерів і горбиків, - скрипнув коляскою Полежай. – Капітан Нефьодов запише собі у блокнотику та й по всьому…

– Вас треба судити! – мені забракло сили, щоб далі з ним розмовляти. – Зараз же напишу заяву у поліцію!..

– Пиши! Думаєш, не писали? – засміявся мені прямо в очі старий. – Я діяв у рамках закону. До мене які претензії?..

Він замовк і втупився у курей, що не розходились, поглядали на нього круглими очима.

– У мене виявили небезпечний тромб. Відірветься… Не сьогодні, то завтра – кінець… Мені уже все байдуже. Якби не ти, нікому б не розказав… Підвернувся вчасно.

– То про мисливців мені нічого не згадаєте?

– Не знаю я про мисливців. Знаю, що в той день капітан Нефьодов з охороною кудись вибігав. Аврально… Їдь, будь ласка, я стомився. Більше нічого з мене не витягнеш. Дарма… Дай відпочити.

Полежай опустив голову на груди, кепка вкотре впала і я подумав, що тромб таки його вбив. Та рівномірний подих свідчив: старий заснув. Дочка вийшла з хати і мовчки поправила плед. В її очах промайнув відчай…

Я сфотографував старого й пішов до машини, не озираючись. Мої шпигуни вже скучили й нетерпляче чекали. У них, очевидно, завдання – мене не чіпати, а тільки супроводжувати.

Чи має відношення лікар Полежай до зникнення мисливців? Сумнівно. Дмитро Вербицький знав дорогу, не раз тут бував, передзвонив лісникові Тимофію Духовичу. Вербицький не міг заблукати, помилково звернути убік, до психлікарні, потрапити у пастку. Режимний об’єкт. Туди випадкових не пропускали. Навіть якби у браму гупали, йшли на таран.