Дивовижне про поета

*  *  *

 

До осені – лишилася хвилина…

А ще сказати треба так багато!

Ти знов мовчиш, сумна, біля багаття –

вслухаєшся у тугу журавлину.

 

Тепер не догукатися до тебе:

ти так далеко, як… в страшному сні,

ти так далеко, що… лишилося мені

хіба злетіти журавлем у небо.

 

Та стримую бажання незбориме я.

Лиш вогнище, за звичкою, підтримую.

І просто жду уваги не з жалю.

Хвилина не чекатиме – пролине.

Настане осінь. Прийде лист від сина.

Ти озирнешся. Я скажу: «Люблю!..»

 

ДЕНЬ,  КОЛИ  НІЧОГО  НЕ  ТРАПИЛОСЬ

 

Можна сходити на берег, панове! І трапи – ось!

Та навряд нас чекає земля обітована,

бо сьогодні знаменного дива не трапилось.

Нас не стрінуть. Не скажуть: «Явилися! То – вони,

віракочі відважні, омріяні вікінги!»

Мали бути якісь хоч незримі прикмети.

Може, врятували чи вбили, прокинувшись, ви кого?

Чи, можливо, знайшли в наших трюмах поета,

що сховався між краму і бочками з бренді?

Гай, командо, та ви ж і гульнути забули!

Збунтуватись забули! Наш кліпер на рейді

без вітрил, як… верблюд у пісках під Кабулом.

Не пройти нам так само крізь вушко голки –

не побачить сьогодні жаданого раю.

Із «летючим голландцем» відбудемо гонки,

та і то десь у штилю аж самого краю.

Нам здалася брехлива й дірява од крапу масть!

Ви лишили, корсари, в корчмах і пісні, і піастри!

Ні, сьогодні знаменного дива не трапилось…

Завтра, завтра полинемо знову од страму ad Astra! 

 

 

РИБАЛКА

 

Йому в небуття ще іти нескоро:

він – один з Вічних межи людей.

Можливо, і фреску «Старий і Море»

писав із нього Хемінгуей…

Вісникам зла (і піхтурі, й комонним)

не наздогнати його по слідах.

Можливо, що звався колись він Симоном, –

коли Ісус в його човен сідав.

Проплив уже Всесвітом він: «Ще ледь – й вись!»

Не раз наступав його «смертний кінець»:

він вже просолений, як оселедець,

він заморожений, як тунець…

От тільки щастя – немов накапало,

хоча любові ж і не був катом:

у нього доля, як риба-камбала, –

така ж розплющена і бульката.

Зате душа – в небесах (бо й – зовні!), –

непереможена чайка-птиця!

Якщо тримаєш на гачку Безодню,

ніяк без крил-то не обійтися.

І серце його всім вітрам відкрите:

вітрам же однаково – Авель чи Каїн.

Біда його, бабця-з-розбитим-коритом,

на суші даремно його чекає.

А море синє! А море сильне!

Він завжди – між Небом і між Землею!

Він плаче… У нього не буде сина:

не відгукнулася Лорелея.