«П’ять життiв, прозоскайп», роман

І от на тобі, маєш – його любов вийшла на люди. Голою. З невеликими затуляннями пальчиком. Ще не звикла… Не прощу! Без пояснень, чому. Передбачити можна було багато чого. Навіть нудизм. П’ятсот гривень, і вона вже товар. Було ж сказано – на шорти… Кому сказано? 
Бідність купується – це норма. На критерії багатства. Саме багатство   не продається… Ти так вважаєш?.. Замнемо, то не для зараз. Зараз вона оно лягла. І – це ж видно – хоче до себе уваги. Разом з усім, що та увага запропонує. Ну що ж… не чекав  таких бліців. Кадр на все життя. Данило глянув уверх. Фіксуйте! Це називається – гола правда життя. А чим різниться одягнена? Ціною шмоток.
Хлопці, що терпляче чекали його до них повернення, цмулили «Масандру». Данило вже спостерігав, як такі посиденьки контролюють: повні й не дуже повні фужери можуть – раз – і осклитися. Наче в них не було ніякої рідини, не поблискувало сонце. Це надворі. А в приміщенні  ще й летять зі столу пляшки. Найбільше з ним бачених чудес, на яке Земля і земляни ще не здатні.
- То що – вибрали?
Йшлося про марку машини і сприйнятну ціну. Він приніс для показу дев’ять пропозицій Інтернету  –  фотографії найновіших хетчбеків. І чітко заявив: якщо брати, то Chevrolet Volt Premier. Найдорожчий – то й що? Є в сто разів дорожчі. Можна пошукати і вказати. Але ця модель найкрутіша. Для нас; салон і багажник – ціла квартира. Ваш шеф буде задоволений.
З шефом  все, в принципі, домовлено. Але його утримання викликає тривогу. Можуть придумати якісь перевірки. Що тут, що там. Хай просять пролетарії.
Найбалакучішим серед них і був, і вважався Охрім. Тільки зараз Данило помітив архаїчність його обличчя, виліпленого з маски практично без лоба. І з вилицями істоти далеко не травоїдної. Очі теж належали не людині, а миші. Якась трапилася в банку вихідних даних помилка. Але вихідних звідки? Знову пригадався професор вже не лабораторної, а земної випічки. Повиголюваний, з вигнутостями довкіл губ, з начерком борідки. Темної, як смола, – тут жодних поступок новій іконографії. А ніс витончився, губи поважчали. З них на Данила й було жбурнуто: «Колего, ти або тупієш, або  маєш за дурня мене. Тобі вже було сказано: людство – конгломерат різних, як ти їх називаєш, цивілізацій. Позаземних. Це доводиться  різними типами і вагою мегалітів, різною конфігурацією зорових вирішень храмових будов, різними співвідношеннями  раціонального і духовного в тих, хто мав, як ти кажеш, одну праматір. Хромосома, чорт з тобою, – одна, але людина – конструкція набагато складніша. Я ваш Інтернет випив. Ви вже знаєте, ні чорта не знаючи: ацтеки, дагони, слов’яни, кельти, трипільці, праєгиптяни, навчителі римлян, греків, Тібету – то  різні результати контактів дітей Праєви і Космосу.  От тільки чому жоден клон прибульців тут не прижився – не розумію. Не здатен зрозуміти… Пробач, мене останнім часом заносить».
Пробачаю… Охрім, значить, не наш. А там вважається нашим. То може, такими були й ті, хто щось десь наплутав? Хтозна-коли. Стоп – повтори!