«Феноменальність есеїстики Євгена Маланюка: сім ознак»

         Проте та вражаюча проникливість у сутність літературного явища, добре проявлена системність його осмислення, що поєднана з витонченим естетично-стильовим вираженням, котру продемонстрував 16-річний юнак, не могла бути породжена лише вродженими здібностями. Вроджені психофізіологічні дані можуть трансформуватися в дієвий талант, здатний породжувати вагомий творчий результат, лише за умови його вирощування та шліфування, що і відбувалося протягом семирічного навчання Євгенія  Маланюка в Єлисаветградському реальному училищі, випускники якого готувалися до здобуття в майбутньому інженерно-технічних професій. Зрозуміло, що така орієнтація вимагало особливо уважного ставлення до навчальних предметів фізико-математичного циклу. Євген Маланюк володів математичними здібностями, після закінчення реального училища він обрав для навчання Петербурзький політехнічний інститут. Здобув інженерну освіту в Подєбрадській українській господарській академії  (Чехословаччина), деякий час викладав математику в українській гімназії у часи перебування у таборах Ді-Пі. Все це засвідчує розвинуту функціональність лівої півкулі мозку. Але при цьому відомо, що він настільки захоплювався малюванням, що вчитель з живопису «Федас Сафонович Козачинський, вихованець Петербурзької академії мистецтв… радив вчитися малярства» (Маланюк Євген. Повернення: Поезії. Літературознавство. Публіцистика. Щоденники. Листи  Серія «Ad Fontes – До джерел». – Львів: Світ, 2005. – С. 288). А це говорить про природну розвинутість правої півкулі мозку, котра «спеціалізується» за образне мислення.

         Та все ж особливе значення в цьому процесі шліфування природного таланту мала блискуча літературна освіта, котру він отримував у реальному училищі. Початок століття був взагалі «золотим віком» літературної освіти, коли в тогочасному суспільстві вже сформувалося і набуло свого епогею переконання у потужності виховного потенціалу художньої літератури – тоді література була ще повновладною «королевою мистецтв». Але особливо важливо, що довгий час директором реального училища був Михайло Завадський, автор підручника з російської літератури, яким користувалися в навчальних закладах усієї імперії. Серед викладачів були професор, колишній завідувач кафедри Новоросійського (Одеса) університету, всесвітньо відомий вчений Віктор Григорович (щоправда, він викладав в училищі ще до навчання у ньому Жені Маланюка) та улюблений учень О. Потебні, теж відомий учений Василь Харцієв.

         Важливо відзначити, що протягом року учні цієї технічної гімназії  писали 10 письмових робіт. Письмова робота Маланюка, про яку вище йшла мова, перевірялася трьома викладачами і була оцінена на «добре». Відмінних оцінок взагалі не було. Проте шість письмових творів були оцінені на «незадовільно». Можна уявити, які високі вимоги ставилися до знань та умінь учнів цього училища.

         Величезна увага приділялася позакласному читанню. Для цього створювалися відповідні умови. Питання про позакласне читання розглядалося на педагогічній раді училища. Ось один із пунктів рішення педради: «освободить каждого из преподавателей-руководителей (тобто викладачів, яким було доручено керувати позакласним читанням учнів – Г.К.) од шести недельных уроков» (!) та встановити за керівництво «вознаграждение не менее 450 рублей в год». Для довідки: вчитель за рік отримував 1000–1200 карбованців.

         В таких умовах надзвичайно високого рівня літературної освіти шліфувався природний дар майбутнього поета та есеїста-мислителя. Надалі він не навчатиметься ні філології, ні будь-якій іншій гуманітарній науці. Проте, міцний фундамент літературної освіченості вже був закладений. Усі інші величезні знання, котрими не перестаєш дивуватися, знайомлячись з його літературознавчою есеїстикою, здобувалися самостійно – Маланюком рухала ненаситна жадоба до знань з літератури, мистецтва та історії свого народу.

         Всі зазначені особливості літературознавчого таланту митця, що так виразно проявився у його першому з відомих нам літературознавчих есеїв (глибоке проникнення в сутність явища, системність мислення, висока ерудиція, витончена манера висловлювання) будуть характерними домінуючими ознаками його літературно-критичної та літературознавчої прози.

2. ВИРАЖЕННЯ СУТНОСТІ

Здатність проникати в сутність речей та явищ є взагалі чи не основною рисою справжнього художнього таланту. У митця вона часто проявляється в загостреній інтуїції, тому «шостому чуттю», який з легкої руки американських психологів усе частіше іменується як «емоціональний інтелект» і який виводить його, митця, на Правду-Істину, тобто виводить на сутнісне, котре і є тим чинником, що надає творові художньої вартості. Бо ж кому потрібна неправда, нехай навіть обгорнута в найкрасивішу художньо-образну обгортку? Вона просто не витримує іспиту часом.