четверг
«Феноменальність есеїстики Євгена Маланюка: сім ознак»
У справі ж об’єктивного поцінування художнього явища зовсім недостатньо розвинутого «чуття на естетичне». Тут власне і потрібна та гармонійно розвинута взаємодія логічно-поняттєвого та чуттєво-образного, що була так виразно проявлена як риса обдарування Є. Маланюка. На перший погляд для того, щоб переконливо аргументувати його здатність об’єктивно, з особливою точністю аналізувати та поціновувати художнє явище, тобто показати його здатність проникати в суть речей та явищ, треба було б проаналізувати досить значну кількість його есеїв. Але враховуючи, що ця проблема розглядатиметься в різних аспектах при характеристиці інших особливостей його «прози», обмежимося окремими, на нашу думку, найбільш показовим прикладом.
Йшов 1920 рік. Шипюрн – табір інтернованих вояків УНР. 7-8 десятин з піщаним ґрунтом, обнесених колючим дротом у кілька метрів заввишки. Дерев’яні бараки, в яких – ліжка у кілька ярусів. Тисячі голодних, холодних, обідраних людей. Масове захворювання туберкульозом.
Бисть тишина – в Шипюрні у шпиталі.
Бисть тишина та тіні-козаки,
Що від сухот мовчазними вмирали…
Бисть тишина безмежної тоски…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І осінь йшла… І плакали безрадно…
Рік двадцять другий – мовчазний відчай…
В таборі мряка – наче сивий ладан,
І напівтемний з сахарином чай…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Стояв облуплений трагічний «Каліш»
Ридав Nord-West – і нічегоже бисть!
(Юрій Дараган)
Страницы
- « первая
- ‹ предыдущая
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- 6
- 7
- 8
- 9
- …
- следующая ›
- последняя »