«Повесть о людях и о себе», (часть 2)

Странные отличия Косенко и Бондаря…

Кажется, Бондарь сделает все, чтоб никого не выпустить за пределы области… Странная «скупость» на действия по выдвижению, публикации авторов. Если что и делает – тянет до последнего… Правда, это не касается «своих» – его команды…

Косенко – напротив. Если где-то какой-то конкурс – всем расскажет, уговаривая принять участие.

Хотя… Наверное, я несправедлива: Бондарь очень даже может помогать… Не всем, разумеется…

Вскоре после выхода «Санта Лючии» появилась возможность издания и для других. Вышло сразу три книги: А. Коринь, А. Царук, Т. Андрушко. Урожайный год!

Реплика Царук на общей – тройной – презентации приоткрыла «кухню» выдвижения книг: «У мэнэ не було готовои кныгы, алэ Васыль Васыльович сказав – робы, е гроши… И я зробыла – зибрала вирши, яки вже друкувались…»

Наскребла, значит. А ведь есть такие авторы, у которых тома написаны, – по сусекам скрести не нужно… Не помню что-то, чтобы предлагалось кому-то, кроме... Или чтобы конкурс-отбор какой-то в Спилке был… Все решал единолично Бондарь… Или советовался с «особами, приближенными к императору»…

Новую книгу Гармазий тоже как-то молниеносно издали: целых два года (!) пролежала!.. У многих лежат десятилетиями, и ничего, не спешат им предложить… Закон команды действует: надо же наградить «верных» членов… Само собой, высокохудожественно пишущих…

…Как-то в Интернете на сайте «Поетичні майстерні» проскочила информация о Наде Гармазий. Поэтесса Олена Пташук признала в книге ее стихов свои собственные – в ухудшенном варианте. Приводились параллельно стихотворения. Совпадение исключаю – слишком все похоже. Плагиат. Не могу до конца поверить – все-таки о людях хочется думать хорошо… А, впрочем, судите сами.

Олена Пашук. Що робити? Плагіат

Люди добрі, що ж то робиться? Крадуть не те, щоб образи, а дослівно цілі строфи. Нещодавно до моїх рук потрапила збірка трьох авторок „Тройзілля”, видана 2009-го року у Кіровограді. І яке ж було моє здивування, коли в однієї із „поетес” Надійки Гармазій із 25-ти представлених віршів у кількох поезіях я натрапила на відвертий плагіат. Щоб не бути пустослівною наведу для взірця свої поезії і Надійки Гармазій.

Олена Пашук

А весна переношена за середину березня 
А весна іще досі страждає нічним енурезом. 
Я шукаю з поміж відлиги свою краплю берега.
Я метелик, що хоче злетіти з тичинки леза.
Вірю, кожній рослині в цей день подарують по жінці, 
Які наче б то пахнуть зітханням й ногами босими 
Ми тримаємо світ, він наповнений нами по вінця 
І на бас обертатись щодня певно досить вже. 

Нам до ліжка приносять цей день 
з легким присмаком кави, 
І коти ненастроєні скрипки тягнуть із вирію.
Нам не треба в музей, нас потрібно чіпати руками, 
Дайте хоч навесні відчути себе неповією. 

збірка „...і німі оплески” 2004р.

Надія Гармазій

Треба, щоб кожній троянді 
подарували жінку
Бажано, разом з ліжком,
До якого щоранку приносять каву
І день із закоханим присмаком....

Треба відкрити музеї,
Де збережуть її запах,
Де збережуть її вільність...

2009р. С.77

Олена Пашук

в астронома 
завжди одне око заплющене 
а тому я для нього 
лише пів жінки 

цікаво з правою чи лівою півкулею 

йому все одно 
а я не знаю 
яке око підфарбувати 
аби втримати на віях 
трьох китів 

йому все одно 
а я не знаю 
чи є у мене серце 
з усіма його камерами схову 
та крематорієм 

йому все одно 
а я вже звикла 
що пів мене вдома 
а пів – на роботі 

між нами 
три квартали 
між нами 
тінь 
між нами 
сокира виросла

антологія „13*13”, 2007

***
Надія Гармазій

У своєму ковпаку
Ти так схожий
На того, хто рахує зірки.
Але ж ти – перехожий,
Але ж я – лиш пів суті.
Я – пів жінки, пів всесвіту,
Бо в астронома завжди
Одне око примружене.
І тобі – лише твоє небо.
А я не знаю, яке око нафарбувати
І так – роки...світові.
Бо пів мене – твоя суть.
Бо пів мене – ти бачиш одним оком.
Але ж, пів мене – це тільки одна друга жінки.

2009 С.79

Олена Пашук

черниця
монастир на мишей залишивши
у сукні весільній подалася в небо
аби звідти шукати ті пальці
на які обручка налізе
бо по пальцях
як по зрубу дерева
можна сказати
скільки тобі років
і скільки тебе під шкірою
пальці піаніста
можуть із пляшки дістати змія
або висушити на собі
зо два десятки горобців

пальці хірурга
можуть перетасувати 
смужки на тілі бджоли

а тобі чернице
потрібні пальці
з-під нігтів яких
можна золото добувати

антологія „13*13”, 2007

***
Надія Гармазій

По твоїх пальцях,
Як по зрубу дерева,
Видно,
Скільки тобі років,
Але, чи треба це,
Коли твої пальці
Наосліп тасують смужки
Бджолиного тіла,
Ніколи не помиляючись
У їх безглуздій послідовності

2009 С.84
 

Олена Пашук

ця черепаха везла час 
у будинок для престарілих
де вікон немає
де вікна є
але кого виглядати
окрім світанків із мокрого шовку

сліпі птахи 
у небо не втрапивши
на склі
свою смерть вишивають
білим хрестиком

черепаха
що світ на собі 
не втримала
спізнилася на один крок
та пів удару серця

посеред будинку
братики зацвіли

2005

***
Надія Гармазій

Є вікна,
У які нічого не можна побачити,
Крім будинку навпроти.
Усі, хто дивляться крізь скло – приречені,
Бо ждуть НІКОГО...
У них забагато часу,
Щоб ждати,
І замало, аби діждатися.
А черепаха завжди привозить його, час,
Тільки невчасно,
Запізно.
Прострочений,
Не придатний до вжитку тими,
Хто дивиться 
У вікна
З кімнати
Будинку
Для престарілих...

2009 С.78
 

Особливо насмішила стаття «Іще не всі слова були чиїмись…» Галини Богомаз на сайті факультету філології та журналістики КДПУ. Цитую: «Не залишила байдужими слухачів й інтимна лірика. «Треба щоб кожній троянді подарували жінку» – пише Надія Гармазій, староста «Обрію». Хто з великих поетів зміг би так точно передати за допомогою одного образу всі тонкощі жіночої душі? А хто до цього часу чув фразу: «І знову ніч підсипала снодійне»? Ніхто. Виходить, що не «всі слова були уже чиїмись»! Не всі образи були покладені в основу віршів. Отже, обрійчани ще можуть зробити свій внесок у літературу. Значить, у «Обрію» є майбутнє!
Не вважаю себе великим поетом, але стосовно Надійки Гармазій виходить, що усі слова були уже чиїмись.