«Про що шуміли дощі», роман (1 частина)

   Дзвонить телефон. Я й не поворухнулась. Слухавку бере Леська. Вона зараз в прихожій, випроводжає клієнта. Топчеться, щось там з ввічливості бурмоче. Вичавлює заздалегідь заготовлені фрази. Чути, як  по телефону, в присутності клієнта, домовляється про зустріч з іншим. Сьогодні самці йдуть клином. Наступний — мій. Підкрадається втома, і ще щось настирливе, приставуче пищить комариком в глибинах підсвідомості. Потерплю — пройде. Незабаром сесія. Потім літо. Море. Обожнюю самотність біля моря. В цьому році  обов’язково себе  потішу. Заради цього, мабуть, варто доки не звертати увагу на критичну масу відкладених питань.  Лишилось два курси. Ось де пищить комарик!..

— Знаєш, чим нам слід зайнятись? — цікавиться Леська, замкнувши двері за клієнтом.

— Ця думка в тебе виникла щойно, у тій кімнаті?

—  Почекай. Прийму душ.

Цікаво, хто він, мій сьогоднішній клієнт? Пацан чи дядечко, збочинець чи традиційник, охайний чи з брудом під нігтями, одружений чи самотній, мовчазний чи балакучий, пітний, огрядний чи худенький зі шлейфом дорогої туалетної води?  Бачила всіляких і різних. Чоловіки вважають, що вони нас мають, а насправді це ми маємо їх разом з їхніми грошима. Головне — ніколи про це їм не натякати.

В ванній стихає плюскіт води, і Леська, загорнувшись в довжелезний, як покривало, рушник, випливає звідти.

— Навіть хлоркою не відмиєшся, — принюхується Леська, опускаючись в крісло. — Ти не чуєш ніякого запаху?

— Мило «Camey», а що?

—  В цього мужика така бридка туалетна вода — кожен капілярчик моєї шкіри просяк цим запахом. Слід було поцікавитись, яку назву має це лайно.

—  «Сьомий піт гірського цапа».

— А чому гірського?

— Гірський клімат робить з них вічно хтивими, через те до звичайного запаху поту домішується ще й специфічний аромат хтивості.

— В тебе такі знання…

— І завваж — в області статевих стосунків. Ти, здається, про щось хотіла поговорити? Не будемо гаяти часу.

— Говорити, власне, ні про що, — замислившись, мовила Леська. — Тільки Бога ради, не подумай нічого такого. Необхідно внести певну ясність в наші фінансові справи.

— Не тягни. Мене дратує твоє просторікування.

— Гаразд. Слухай. Я перерахувала наші фінансові накопичення…

— А що їх там рахувати? П’ятдесят шість тисяч доларів з копійками — ціна трьохрічних зусиль.

—  Так ось, до сьогоднішнього дня всі ці 56 тисяч 474 долари, а якщо до них приплюсувати тільки-но зароблені сорок, то вже — 514 — всі гроші вважались нашим спільним скарбом. Згодна? Настав час поділити їх порівну. Так само будемо чинити і з наступними надходженнями, адже ми  не полишаємо цю справу? Затрати, пов’язані з наповненням холодильника, платня за помешкання, також — порівну.

— Чи ти заміж зібралась?

— Заміж не заміж, а плани деякі вимальовуються. Тільки не ображайся — розповідати доки не буду, бо я в таких випадках дуже забобонна.

— Схвалюю. В мене лише одне доповнення до твоєї пропозиції. Дозволиш?

— Давай.

— Місце схову грошей міняти не будемо.

— Мені теж приглянулася ця схованка, — погодилась Леська.