«Смарагдовий ґудзик або пригоди зненацька», повість

— Може, він просто не розумів, що чинить погано? Може, він виправиться? Якщо розказати про лопів та Зелену Душу міста, про життя звичайної рослини, то він на все подивиться по-новому.

— Саме це ми й зробимо. Спочатку я прочитаю йому курс лекцій, а потім Чаклун перетворить його на звичайну зернинку. Щоб він зрозумів, як це складно — прориватися крізь товщі ґрунту, тягнутися до сонця. А потім…

— А потім відправте його до пані Гниль, — поспішив запропонувати Артем, боячись, що Мудрун зараз призначить безглузде перебування у птазн. — Там дуже потрібна допомога у садівництві.

— Чудово! Хай буде так! Буде і йому наука, і для саду користь.

Сашко на це тільки безпорадно мугикнув, а його очі перелякано виблискували з-за натягнених стеблин.

Мудрун наблизився до Артема і лапою простягнув йому дещо. Хлопець узяв, а розкривши долоню, побачив свого смарагдового ґудзика. Він був простий і більше не світився, проте не втратив через це цінності. Натомість зелене світло випромінювали сім каменів навколо озера.

— То я все пропустив?! — трохи розчаровано промовив хлопець. — Пропустив чарівне перетворення?

— Ти був зайнятий, — усміхнувся Вітерець. — А ми поки знайшли гожий камінь і Чаклун переніс у нього силу чарівного кристала.

Чаклун прокашлявся та урочисто промовив:

— Тепер твої пригоди у чарівному лісі скінчилися. Хоча… можливо, все тільки починається… Ми вдячні тобі за доставлення кристала. Вдячні за твою чуйність, доброту та сміливість. Використовуй їх і надалі. Завжди пам’ятай про природу. І будь бубо-бубовним листочком на великому дереві.

— Дякую вам за все, пане Чаклуне! Ой, ледь не забув, — промовив Артем, нахиляючись і дістаючи із нижньої кишені аркуш паперу. — Мені потрібний ваш підпис.

Чаклун, звісно, не мав ручки. Він покрутив головою в різні боки, а потім зірвав лапою листочок якоїсь рослини, скрутив його у трубочку і свіжим жовтуватим соком поставив підпис і, більше не сказавши й слова, полетів у дупло — відпочивати.

— Тепер я маю свій звичайний скляний ґудзик і можу йти додому. — сказав Артем Мудрунові.

Одразу почулося відчайдушне мугикання Сашка, який злякався, що Артем піде.

— Ти ж чув: все тільки починається, — усміхнувся Мудрун і дружньо поплескав хлопця крилом по плечі.

Сашко крутився, намагаючись вивільнитися. Перспектива лишитися в цьому дивному місці без жодної знайомої людини йому не подобалася. Артем спробував його заспокоїти:

— Ти не бійся. Вони всі дуже добрі. Ніхто тобі не зашкодить. Пані Гниль — шляхетна та добра жінка, а ще у неї смачнющий чай. Допоможеш вирощувати сад і скоро повернешся.

Сашко намагався щось відповісти, але рослини міцно тримали, тільки його здивовані очі виглядали у щілину між стеблинами.

Уже сідаючи на Носа, Артем бачив, як Мудрун захоплено читав Сашкові лекцію. Він радо пояснював щось, розводячи крила, хитаючи головою. А хлопець був змушений слухати. Щойно він утрачав увагу, рослини, котрі обвивали його, ворушилися, розбурхували або стискали.

— Думаєш, це піде йому на користь? — запитав Артем.

— Не впевнений, але сподіваюся, — відповів Топі Лоп, спостерігаючи за всім із кишені.

 Усю дорогу до виходу друзі мовчали. Ніс домчав їх дуже швидко і вже скоро Артем побачив знайому галявину та зграйку хтосьок.

— Таке відчуття, що минув уже цілий тиждень відколи я був тут уперше, — поділився Артем. — Стільки всього відбулося з того моменту! Мені здається, що серед усіх подій і я змінився.

— Безумовно, змінився. І я теж! Це може бути не вельми помітним, але подорожі завжди змінюють нас!

Ніс став. Артем зістрибнув з його спини та вдячно поплескав по шиї.