«Тут ні час ні Ріка не тече…»

ПОКИ ЧУЖИНЦІ

              Народ мій, як хмиз…

 

поки чужинці нам на золотім повідку   

водять свободу – від цвинтаря до каталажки

сестро не плач –  збережи неоплакану важкість

сліз – для жбурнутих на вітер у відповідь куль

 

зможеш – не плач наші сльози не варті в цім часі

ні зігрівання ні падання в стоптаний сніг –

в мить коли наші скорботи зникають в нещасті

права не маємо тратити часу на них

 

сестро не плач – усе важче і важче від сліз

серцю моєму зринати із сажі й палання

наших змагань відчайдушних – та де ж та остання

що заясніє в нас але не вигасить хмиз

 

 

РОЗГОРНУТИ НЕБО

розгорнути небо і водѝ

відновити гладь важку і знову

вже – допоки зору й видноти –

суходолом вештатись і словом

 

сенс життя багаттям спалить вись –

спалахнувши у останній чверті

відповіді вистигнуть колись

запитання тлітимуть по смерті

 

 

СВІДОК

            М. К.

 

у передмісті де суть справ завжди імлиста

Всевишній сходить раз на день до атеїста

 

а той у клопотах біжить повз хамства вищир – 

для соціуму ідеал шукає вищий

 

він метафізиці щодень сталить облогу

та зранку стежить – чи на ту ступає ногу

 

і точно знає де й коли світ стрів початок

його всесильний розум з ним завжди на чатах

 

він факти й висновки пряде і рве на клоччя

туманну віру у ніщо щодень до ночі

 

і в тім у нього є завжди незримий свідок – 

Всевишній котрий ясну ніч пускає світом

 

а в ній галактики ряхтять в цвітінні вишні

і повню стримуючи ніч зорить Всевишній

 

і його ликом на той час в мовчанні уснім

як не суворий то сумний блукає усміх