«Тут ні час ні Ріка не тече…»

 

НАД РІКОЮ

 

тут ні час ні Ріка не тече

ні порогів ні рева ні риби

містечковий Харон на плече

весла склавши не збурює трибу

на світанку долаючи вбрід

густину сугестивних туманів

чимчикує у берег – обрид

йому клопіт з ознаками манії

 

світ плодиться а душі як зміст

схоже дід вже століття як вивіз

йому вряд чи мережиться злість

та в цигарці шкварчить дратівливість

він підтягне човен неновий

весла гучно пожбурить додолу

і сидить над Рікою німий

вочевидь не заради оболу

 

 

обол – дрібна давньогрецька монета, яку клали під язик
             небіжчику як плату Харону за перевезення душі
             через Ріку вічності – Стикс чи Ахеронт.

 

 

 

ЗВУКИ В СЕЛІ

нестійке заволає повітря

півнем і не здійнявши біди

млистий простір довкола обітре –

прозорінь хоч у око клади

і незчуєшся – в тишу гілчасту

вже полудень небавом забрів

десь копають картоплю – нечастий

раз у раз чути стукіт в цебрі

 

світ завмер ані звістки ні знака

ні клятьби ні суспільних судом

тихо-тихо мовчазний собака

день гортає своїм ланцюгом

небо сонцем просочене зимним

ще й не снило собі про дощі

лише висохлим кукурудзинням

вітер ходить у довгім плащі

 

на розхлябаному мотоциклі

у дідівськім шоломі промчить

відчайдух і обірвуться стиглі

пара яблук у стишену мить

потім баба Надія за штані

буде гучно сварити лихе

хтось почує її причитання

якщо звісно село не глухе