«Убити Антиципатора» (уривки з роману)

         Це Антиципатору було неприємно, хоча він заспокоював себе тим, що йому байдуже.

         Виходило замкнуте коло: чим більше ти безпринципний, тим більше тобою гидують, і тим більше ти втрачаєш усілякі моральні основи, оскільки плюєш на цю гидливість.

         І постійно думаєш про тих, хто тобою гидує.

         Антиципатору зусиллям волі доводилося обривати дивний хід думок і рефлексію щодо таких людей.

         Іноді, чим сильніше він себе заспокоював, тим ясніше розумів, що зневага інших йому зовсім не байдужа.

         Як тільки він думав про тих, хто ним гидує, відразу ж у голові спливали обличчя тих, кому він подобається. Не можна сказати, що особи з першої і другої групи збігалися хоча б по жодному параметру.

         Одного разу він поставив запитання людині з протилежного полюса Життя: чому люди поруч з ним − інші? Антиципатору порадили уважно подивитися на себе в дзеркало.

         Антиципатор образився, але того ж вечора піддав своє обличчя вивченню за допомогою того нехитрого приладу.

         Його очам відкрилася наступне: на черепі було явно більше шкіри, ніж сам череп вимагав. Складалося враження, що природа спершу задумала Супермозок, а потім, побачивши дрібну і низинну Душу, яка крутилася поруч з його потенційними батьками, передумала. Тому шкіра звисала зморшками на лобі і жирній голеній потилиці. Маленькі, глибоко посаджені очі, стрибали з боку в бік, але дивилися уважно. І якщо ви мали нагоду в них заглянути, то можна було побачити Пекло пристрастей, Содом і Гоморру водночас. Жирні щоки нависали над грудьми і відверто поєднувалися з товстими й вивернутими губами хтивого самця. Невеликі вуха й оскал дрібних зубів нагадували розсердженого дрібного гризуна, який без мотиву вищирився. А покате чоло і густі брови доповнювали дикий, первісний образ, який живе тільки тваринними інстинктами: він був втраченою ланкою еволюції і бажав будь-якими засобами придбати імунітет до життя, яке вважав специфічною ширмою, що дає можливість словами змінювати факти.

         Антиципатор страждав. З одного боку його обличчя йому подобалося, а з іншого − він себе ненавидів. Ненавидів за ненависть до себе. Ненавидів за ці плебейські маленькі вічка і форму обличчя, бо свого часу друга жінка йому постійно втокмачувала: він нікчемний селюк. Слово «селюк» викликало в ньому спогади про іншу жінку, яку він так і не зміг приборкати.

         Б-р-р-р...

         З тих пір те «селюк» стукало у нього в голові. Сука! Це вона прищепила йому той клятий комплекс, що примушує його повсякчасно доводити всім і кожному, що він − шляхтянин!!!

         Він навіть купив блакитний костюм з блискучим відливом, але йому самому здавалося, що в цьому найдорожчому, придбаному у майстерні всесвітньовідомого модельєра костюмі, він схожий на сутенера середньої ланки.

         Потім сам і жартував з цього приводу при зустрічі з людьми, котрі дивувалися його видозмінам. Антиципатору так хотілося, щоб присутні відповіли компліментом з приводу нового костюму. Але люди тільки знизували плечима. Що можна сказати доброго чоловікові, який сам сказав про себе правду: він сутенер.

         Насправді, він не був реальним сутенером, який зводить вуличних повій і клієнтів.

         У його компанії повії не виставляли себе незайманими, а негідники і мерзотники − святими.

         Це був важливий винахід Антиципатора: поетизація і життєва легалізація бардака.

         Він здавався ментальним сутенером, що зводив ментальних повій обох статей і живився, наче шакал, від моральної гидоти підлеглих.