«Запах фіалки», пригодницька повість

Ворота у двір були розчинені. Біля клуні стояв батьків віз з сіллю. Розпряжені воли ремиґали в загоні, а в курнику порядкував наш півень Кукурікало, якого батько брав у чумачку замість годинника і сторожа. З хати почувся тихий материн плач і схлипування дівчат.

У мене тьохнуло серце в передчутті лиха. Назустріч нам вийшов з хати похмурий Василь.

– Шо там за сльози? – сказав дід.

– Батько не вернувся.

– Як не вернувся?

– Пропав десь у Каховці.

– Це хто сказав?

– Гайдук. Він і волів з сіллю пригнав. Каже, шукали його два дні, а потім подалися додому.

– Чорти б його взяли, цього Кадука.

Кадук – так називали Гайдука по–вуличному. У селі його недолюблювали. А надто в нашій родині. Неприязнь сягала ще молодості, коли Маруся, моя майбутня мати піднесла Гайдуковим сватам печеного гарбуза. Невдовзі Гайдук женився, але згодом вигнав жінку і відтоді жив вовкулакою, здебільшого возив з Криму сіль і часто пиячив. З появою залізниці чумакування давало менше зиску, і все менше людей займалося цим промислом. Батькові ж бракувало грошей на викуп орендованої земля і, повагавшись, він все–таки поїхав – востаннє. Цього разу валка була геть мала: п’ятеро возів з Триліс, троє – з Любомирки і двоє з Матвіївки: батько й Гайдук. Усі вони кілька годин тому повернулися. Всі – крім мого батька Данила.

Дід оглянув розпряженого воза, потім вибрав у дровнику чималу поліняку, розпер нею заднє ліве колесо і вибив з обода одну, відому йому, спицю.

– Тут мали бути гроші на чорний день, – пояснив він нам, длубаючись пальцем у виямці обода. – Але чортма…

– Значить, настав той чорний день? – спитав я.

 – Може. Або гроші хтось поцупив. 

– Хто?

– Та вже ж не чужа людина…

Не вечеряючи, дід подався до старости, а мати взяла вузлик солі й рушила до сільської ворожки, баби Палажки. Було вже поночі і, щоб не було страшно, вона взяла з собою мене.

Дорогою мати мовчала. Я тримав її за руку. Вона зрідка схлипувала і гладила мене по голові. Мені було приємно, бо відколи у нас з’явилися менші сестри, мати геть махнула на мене рукою. Спочату я сердився, ревнував матір до дівчат, а потім, коли вони підросли, став з ними бавитися і зробився для них найкращим товаришем та порадником.

Баба Палажка наказала мені почекати надворі, хоч мені набияк кортіло дізнатися секрети її ворожіння. Тоді я став під вікном і геть–чисто все чув.

–  Кажи, Марусю, з чим прийшла?

– Чоловік пропав. Подався у Крим чумакувати і на зворотній дорозі в Каховці зник. Воза з сіллю пригнали, а його нема.

–  Скільки їх чумакувало?

– Душ десять. З різних сіл.

– А хто був з Матвіївки?

– Мій Данило і Гайдук.

– Це не той Гайдук, шо до тебе залицявся, як ти була дівкою?

– Він...

– Кадук значить… Он воно як… Зніми намисто.

– Нашо?

– Ти чого до мене прийшла? – нагримала баба Палажка.

– Дізнатися, шо з чоловіком.

– Тоді знімай намисто. Кидай на стіл.

Я припав до шибки. Мати кинула намисто. Воно утворило на столі нерівний, приплюснутий з боків, овал. Баба Палажка обмацала його поглядом і похитала головою: