«Про що шуміли дощі», роман (1 частина)

ДО ЧИТАЧА

   В цьому тексті все — окрім правди — вигадка. Відрізнити одне від іншого — бажання читача.

   В кожного з нас — своя правда. Наприклад, двоє йдуть місячної ночі на пляж позагоряти. Причому це їм вдається не гірше, ніж вдень на берегах Криму. Оскільки Місяць для них те ж саме, що й Сонце, а решта — вигадка.

                              ЧАСТИНА    ПЕРША

                                        АРКАДІЯ

«Рівень твоєї тупості відповідає вірі

в несправедливість і трагедію.

Те, що для гусениці є кінець світу, — Вчитель називає метеликом».

Річард Бах. «Ілюзії»

   Безо всякого інтересу, аби не лежати, витріщивши очі в стелю, читаю замацаний глянець «Космополітен», щоб хоч якось згаяти час, доки Леська закінчить обслуговувати клієнта за стіною двохкімнатної «сталінської» квартири, що у самому центрі першої столиці України (з 1917 по 1934 роки Харків був столицею).

— Підармерія, а не перша столиця, як писав в «Молодому негіднику» Едуард Лімонов про своє рідне місто, — біситься Леська, коли я так величаю Харків. — І в цьому визначенні чи не єдина його  творча оригінальність. Адже сам Лімонов говорив, що коли б не його літературна слава, у великому світі не знали б про існування Харкова, — Леська остаточно руйнує вщент міф про першу столицю.

Та геній Лімонова, напевно, мало постарався в ім’я рідного Харкова, якось подумалось мені, коли я завела романчик з американцем. Він вважав, що Харків, так само як і Київ, — це Росія. Про те, що Україна як держава існувала й до і після  Горбачова, бідний американець і не підозрював. Здається, він практикував щось в галузі медицини.

   От чортів диван: так скрипить, мов плаче, здається, ще пару різких рухів, і він роз’їдеться, як корова на льоду. Ні, це не клієнт так старається, а диван старезний. Я так підозрюю, що він ровесник моєї мами. Виготовили його десь так  в 1949—53 роках. Якось треба  відшукати заводський штамп. Цікаво, скількох  йому довелось на собі витримати? Дивуюсь, який же треба мати амортизаційний потенціал!

Зрештою — нехай скрипить! Мені це не заважає. Я за сусідів переживаю. Якщо запідозрять, то доведеться змінити резиденцію. Чи придбати надувний матрац?

   Цікава квартира. Бабуся, яка мешкає поверхом вище, розповідала, що в ній колись жив генерал, отримавши її в подарунок від маршала Рокосовського. Жив одинаком. І скільки жив, стільки й жінок сюди водив. А одній із них відписав подарунок маршала. Племінники, брати — всі з носом лишились.

«Та й правильно, — коментувала історію генеральського життя бабуся, — як прийшло, так і пішло. Жінка, так би мовити, своїм здоров’ям заробила все це. Щоб витримати такого жеребця, згодься, дитино, треба мати кобиляче здоров’я. Навіть всі свої заощадження з “книжки” їй відписав. Мабуть таки, вона була для нього саме та, яку вперто шукав все життя. Але б ти знала, як же ж він з нею поводився?! Краще тобі, дівчино, про це не розповідати. Ми, сусіди, тільки могли здогадуватися, що творилося за стінами його квартири щовечора. Содом і Гоморра. Було, відправить її ледь не силоміць до Криму, а сюди  водить цілу вервечку. Ти не повіриш, двері не встигали зачинятись. Ох, і жеребець був, не доведи Господи».

Мене це тішить: ми з Леською достойно продовжили справу генерала. Естафета — в надійних руках. Спи спокійно, дідусю.