«Про що шуміли дощі», роман (2 частина)

* * *

   «Цікаво, зі скількома я жінками переспав за своє недовге, нудне й сіре життя», — перше, що спливло на думку, коли ми мовчки лежали, розплатавшись на широченному ліжку.  Вона — моя колега. І навіть тут, в такій справі, як секс, я вчинив, наче той двієчник. Оскільки розумні люди попереджують: «не стрибай у гречку там, де мешкаєш, і там, де працюєш». В цьому  я переконувався не раз. Але як той дурник, вперто наступаю на ті ж самі граблі.

— От чортів інстинкт! Чуєш, через нього стільки проблем —розмірковував  якось  Юрко. — Ні, ти тільки вдумайся, як верховодить тобою. Ти ось танком управляв, так? А з  ним впоратись не вмієш. І хто ти після цього?

— ???

— Мотузки з мене в’є, — не вгамовувався він. — На п’ятаки б порізав і собакам викинув!..

   Їй — 22 роки. В цьому році вона закінчила вуз і поперла науку на виробництво. В мене до неї  не має ніякого інтересу, окрім геніталій. Впевнений, що і вона в мені нічого оригінального не відкопала. Лягла до ліжка, аби помститися своєму бойфрендові.

   Чим же, якими об’ємами, одиницями вимірюється ККД (коефіцієнт корисної дії) прожитих років? Невже мірилом є гроші й жінки? Для цього ми  народжуємось? Хорошенький розклад. А я вважав, що з’явився на світ ще й для того, щоб мої співвітчизники не намочили ноги, не відморозили вуха, не підсмажились на сонці.

— Каву будеш? — на правах господарки поцікавилась вона після тривалого мовчання.

— Буду. Дозволь, я зварю, — хапаюсь за можливість втекти з ліжка.

— Мені без цукру.

На кухні мене зустрічає чорний прямокутник вікна — ніч. Дременути звідси можна тепер тільки на таксі. Не пригадую, чи вистачить в мене грошей?

— Воронін, невже оце тобі подобається займатись цією чортівнею вже стільки років? — озвалась  після того, як відпила з чашки, наче не могла розмовляти без ковтка кави.

— Ти думала про це в ліжку?

— Ще з часів виробничої практики на третьому курсі.

— Ну і як?

— Гнітить все це.

— А ти не думай.

— Не можу.

— Так — зрозумів. Тобі це не подобається і ти шукаєш напарника по нещастю?

— Щоб з ким було втішитись.

— Тішитись потрібно в коханні, а не в роботі.

— Схоже, що ти вже розчарувався в коханні?

— Через те й шукаю його в роботі.

— Не сміши мене, дурненький. А взагалі, ти цікавий тип. Я й не думала, що в тридцять п’ять мужики здатні бути цікавими.

— І в сімдесят, і у вісімдесят — всі ми однакові.

— Мій Гена не такий, як всі.

— Тоді кинь його. Це дуже відповідально — возитися з неординарними.

— Скажи, тільки відверто, а ти на мене давно око поклав?

— Я вже давно нічого не бачу.

— Тобто?

— Нічого не бачу, а тільки відчуваю.

— Що ти відчуваєш?

— Потребу.

— Грубіян ти, Воронін, і зануда.