«Про що шуміли дощі», роман (2 частина)

— Шкода тебе стало.

— Я ж не синичка з обмерзлими крильцями. От ходімо до мене сьогодні — пожалієш.

— Виснажилась.

— Не бреши.

— А ти, що, під вікнами стояв?

— На сьогодні досить. Дай попрацювати.

— Невже насправді ти ото під вікнами огинався? І тобі не соромно, Воронін?

• Ні, — говорю.

Може швидше відчепиться.

— Ти все ж таки подумай над моєю пропозицією.

— Я про тебе й так думаю.

— Про мене є кому думати. Ти б краще про себе подумав. Для початку закохайся. Невже тобі не нудно бути самцем? Стань янголятком, пухнастою лапочкою, здіймись над суєтою.

— І гепнись каменем на землю.

— Не перебивай. Ну, скажи мені, Воронін, ось я вчора лягла з тобою в ліжко, так? В тебе все вийшло? А от тільки уяви, якщо до сексу ще домішати кохання. Це такий коктейль, що одні вуха лишаться, якщо не знати міри. Пробував? Ех, ти, юначе...

— Гаразд, —  різко схопив її за руку й притягнув до себе. — Тоді скажи мені, сонечко дволике, нащо ти вчора лягла в ліжко?

— А ти начебто й не здогадався. Звісно, що пожаліла тебе.

— Знову ж таки брешеш, жаліслива ти моя. Цікаво, твій пік жалю співпадає з максимальним загостренням ваших стосунків?

— Хамлюга!

Клацаю мишкою (інет зранку літає метеликом), і на екрані з’являється метеорологічна карта Європи. Ніщо так не вражає, як робота професіоналів. Вищий пілотаж європейських колег захоплює з головою, і я разом з ними шпортаюсь в циклонах, атмосферних фронтах і захлинаюсь осінніми обложними зливами.

                                                 * * *

   В нашому відділі — ніякої роботи: всі  висипали з офісу на подвір’я милуватися новісіньким щойно придбаним  «Рено»  керівника нашого відділу. Я слухняно плетусь слідом за всіма: мушу  розділити радість за  ближнього.

    Як людина не зовсім далека від техніки, цікавлюся у щасливого власника  характеристикою коробки передач, про затрати пального на сотню кілометрів, тощо.   Та все це  подобається керівникові більше, ніж «охання-ахання» решти. Він угледів компетентного співбесідника, з яким цікаво обговорити куплену річ.

— Колеги, але що прикольно в цій машині, — втрутився в нашу розмову хтось з колег, —  так це номер. Воронін, зверни увагу,  цифра в цифру — телефонний номер нашого відділу.

  Я витріщив очі на бампер блискучого «Рено» з прямокутною пластинкою автомобільного номера: 724-53-61. Дійсно — цифра в цифру.

— Уявляєш? — просвітлів від щастя наш заввідділом. — В цьому щось таки є! Не просто ж так, правда?

   Я кивав головою, розпливався в усмішці.

— Не сумуй, старина, в тебе буде не гірше, — чую поряд голос колеги тоді, як завідуючий  відійшов продемонструвати салон авто.

— З чого ти взяв, що я сумую?

— Та це я так. Вигляд в тебе, як у загнаного зайця. Не спав? Тоді ходімо пивка для ривка. І нагода є, чого б і не потягнути по чарочці? Шеф пробачить.