«Про що шуміли дощі», роман (2 частина)

«Я люблю гадати на авто.

19-82, по ідеї, щасливий номер…»

    Це і все, що затямив з поезії Євтушенка, і одразу ж заціпенів: мені вистачило цих двох рядків, щоб згадати листівку з ДАІ, номер купленого авто колишнім заввідділом метеоцентру...

   Наступні дві доби я снував проспектами й вулицями міста і, наче схибнутий, сканував всі номери авто, потім прораховував в умі певні комбінації і записував на пачці цигарок тільки ті цифри, що найчастіше потрапляли на мої очі. Вкрай стомлений, забрьоханий, не було вже сили роздягнутись, ввечері я сидів перед екраном телевізора й тихо тішився першій перемозі: шість з сорока шести…

                                      ОСЬ ТАКІ СПРАВИ

                                  Майже початок другої книги

   З недавніх пір я замовив і розташував в інеті власний сайт, назвавши його «Життя зайвого органу»: www.organ.ru. Якось згадав про нещасного котика, що потрапив під авто, після чого його господар відкрив на пошуковому сервері Yahoo! спеціальний сайт, де організував пряму трансляцію хірургічної операції по відновленню пошкоджених тазових кісток свого улюбленця. Я пішов від протилежного. Мене нікуди, на відміну від кота, не занесло, як я не старався підставляти свою спину під нагайки, що розсікали зі свистом повітря навколо мене.

   Так ось, якщо кіт, який залишився без яєць, викликав такий ажіотаж, то невже абсолютно здорова, нормальна людина нікому не буде цікава? Цікава саме тим, що здорова?

   Щодня, прокидаючись під вечір, виконую легенькі вправи з армійського комплексу фізичної зарядки, обливаюся контрастним душем, їм — і сідаю до комп’ютера, щоб детально описати, де і як витрачав гроші. Моя мета — тратити гроші з кожним днем все більше і більше, але розумно, обдумано. Я хочу дослідити, коли людині обридне процес здійснення мрій та забаганок. Чи він безкінечний? Правда, іноді все це набридає і я відпускаю гальма. Здається, минулої зими (вже й не пригадаю, в якому саме місті, але точно знаю, що це була Німеччина) дав одному жебракові-емігранту з України 10 тисяч євро. Наступного дня побачив його на тому ж самому місці. Запитую, невже за добу  просадив усі гроші? Бідолашний у відповідь довго дякував за проявлене до нього милосердя, потім, відвернувшись від перехожих, дістав (таке враження, що з самих трусів) загорнуту в брудну ганчірку вчорашню милостиню і говорить:

— Ось вони всі до копійочки.

— Так якого чорта ти тут стовбичиш?

— Відтепер, дасть Бог, я зможу назбирати на квартиру.

Наступного дня я купив йому квартиру й хороші меблі. Він, остаточно оторопілий, довго намагався повернути мені 10 тисяч, загорнуті в ганчірку. Мовляв, навіщо вони йому, коли тепер є все?..

   Я знаю, що ти, Аркадіє, цієї миті слідкуєш, як на сайті народжуються нові речення з-під моєї клавіатури, а можливо, ти з’явишся трошки пізніше, щоб нишком внести мені корективи до цього тексту. Я не заперечую: свого часу я так само увірвався в твою квартиру і мріяв внести свої корективи… Я тобі все вибачаю, тому що кохаю. В тебе завжди не бракло часу і бажання зрозуміти мене. Адже я, як ти полюбляла повторювати, — епоха.

   Ну, досить.

  Зараз підкину на сайт новий текст і дам йому назву «Про що шуміли дощі», сподіваюсь, він тобі сподобається. Якщо захочеш, можеш що-небудь дописати.