«PR для кріпаків», повість

— Красиво мовиш. Може, ще скажеш, як при таких сєньках помістя в ранжирі тримати? Мене генерал-аншеф Мусін-Пушкін на шведському фронті чекає. Власноруч наглядати за Ігріщами змоги не маю. Радь!

— Слухаюсь, ваше благородіє. На мій хлопський розум, не те щоби Сєнька-злодій, а й сам Пугачов нашкодити б Вам не зміг, якби раби вас віддано обожнювали і за рідного вважали.

— Якою ж манерою зробити їм мене рідним здатен? Вони — холопи, я — дворянин.

— Як зволите віддати наказ — зробимо, ще й як. Нехай вони вас самі паном виберуть!

— Ти з дуба впав? Хто ж дозволить смердам пана вибирати?! А як імператриця дізнається про таке вольтер’янство? І яким же фертом вибирати мене станеш, коли я й так єдиний спадкоємець?

— Довіртеся професіоналу, ваше благородіє! Матінка-Єкатерина, вона ж Софія Ангальт-Цербська, сама перепискою з Вольтером забавляється і бешкетно себе величає «республіканкою в душі». Між іншим, їй там у Сам-Пітехбурзі тільки й діла до наших Ігріщ. Зробимо все шито-крито й альтернативних кандидатів знайдемо. А вже, коли мужики самі вас на шию собі поса... Не веліть карати, ваше благородіє, саме вирвалось!

— Продовжуй.

— Ну, коли вони самі... теє... виявлять громадянську позицію, виберуть, значиться, серцем і розумом, то ми їм удвох із Сєнькою ладу дамо. Ще й прибуток з помістя подвоїмо. Ви за нами, як за кам’яним муром будете! Воюйте собі, бороніть державу.

— Ну, гляди! Підведеш — на каторгу підеш.

— Не підведу, вашмилість!

І Уріх не підвів. Вибори пройшли, як по писаному. Явка на облаштовану в корчмі виборчу дільницю була стовідсоткова. Альтернативні кандидати — відлюдько Міхеїч і одіозний Сєнька-бурмистер — вибули з боротьби за панську посаду у першому турі, навіть бюлетнів підробляти довелося зовсім трішки: відсотків сорок. Селяни, які обпилися двома бочками вина, виставленими новим паном на честь перемоги, плакали та лізли цілуватися з головою виборчкому Уріхом. Відсьогодні кожен шмаркач в Ігріщах знав — пан у них свій, народний. Поручик Шеїн відбув на шведський фронт повністю вмиротвореним.

Провівши пана до Вахлаковки, Льоня повертався в Ігріщі. Приємний літній легіт шепотівся над полями. На горбочку чорніла поляна Варваринського лісу, попереду біля дороги стирчали криті соломою халупи кривої Неніли, Івана Коврижного і баби Єфросіньї. На кучеряву, розчесану надвоє і намащену Льоніну бороду сіла дурнувата муха, але вбивати її не кортіло — надто вже благодатний спокій панував у державі Російській.

— Леоніде Віталійовичу, голубе!

Озирнувшись на крик, Уріх угледів старого, який шпарив до нього з горбочка. На перший погляд здалося, що то дід Митрофан, але потім усе прояснилося: не впізнати Кудєльнікова було важко. Старий винахідник налетів, як ураган, мало не поваливши Льоню навзнак, і повис на плечах. Мокре від радісних старечих сліз обличчя дрібно дрижало.

— Леоніде Віталійовичу, рідненький! Я вже гадав, що вас нема серед живих. Хто ж міг припустити, що ця ідіотська машина запрацює, адже вона була в абсолютно неробочому стані! Вона навіть не моя — дісталася мені у спадок від покійного Срегія Петровича! Це він увесь час мріяв про подорожі в часі! Ви б тільки знали, тільки би знали, як я божеволів увесь цей час! Я не спав і не їв, працював усю зиму, знайшов цілу купу спонсорів, але все-таки привів її до ладу! Леоніде Віталійовичу! Спочатку я помилився в розрахунках і потрапив у Туреччину зовсім іншого часу! Мене ледь не посадили на палю! Ходімо ж, бігом — технічні параметри не дозволяють чекати! Ми відправляємося за сім хвилин і вже за вісім ви зможете задзвонити до Андрія Никандровича і розповісти про своє щасливе прибуття! Той, хто подолав смерть! Який я радий! Біжімо, Леоніде Віталйіовичу, біжімо, машина ондечки в лісі!

— Йди геть, старий осел.

— Що ви сказали?!

— Геть іди. Шпар до лісу, інакше навіть я тобі не допоможу. Он, Сєнька-бурмистер їде, він тіˊ борзо до тями приведе.

Від села риссю наближався вершник, також бородатий, у доладному зеленому каптані й напуцованих до ґлянцу чоботях. Кудєльніков глянув на вершника, потім на Уріха. Очі під сивими кущуватими бровами раптом стали колючими.

— Перепрошую. Я не думав, що така метаморфоза можлива. Бувайте.