«PR для кріпаків», повість

— Ох і важке ж оце кляте відро сьогодні, — пробурмотіла Урдр, намагаючись якомога зручніше перехопити дужку. — Постривайте, сестриці, передихну.

Верданді і Скульд слухняно схилилися, поставили відро посеред квітів. Вони ніколи не заперечували старенькій Урдр, жаліли її, хоча та була страшенно дратівливою. Але чому ж «була»? Вона й зараз така ж прикра, і залишиться такою навіки, бо для віщих богинь долі Норн немає ні минулого, ані майбутнього — для них вічність.

Свистів вітер. Вічність вила і гуділа в кроні Всесвітньго ясеня Іґґдрасілля. Навіть Янголи старалися не злітати без особливої потреби, а розсілися собі на вітках і, знай, награвали на сопілках. Вітер шарпав сиві патли Урдр, очі її сльозилися. Стара Норна стояла непорушно і сердито, як із посібника скандинавської міфології.

Верданді делікатно торкнулася плеча старенької:

— То несемо, чи як? Я розумію, ти — Норна Минулого, можеш узагалі віками не рухатися, але підлити Світове Дерево таки пора. Ти вже вибачай, що перериваю твою медитацію, але я, все ж, відповідаю за Теперішнє, а корені Іґґдрасілля засохли зовсім. Нумо, берімося! Скульд, скажи щось їй!

Скульд дзвінко розсміялася, на ніжних щічках з’явилися веселі ямочки:

— Як Норна Майбутнього, наказую — не буркоти, Вернанді! Все буде добре! А Ви, шановна Урдр, не зліть наше Теперішнє! Раз-два — взяли!

Норни підхопили здоровенне — літрів на триста — кришталеве відро, вітер Вічності завив і напосівся ще дужче, Верданді зашпорталась об корінь і припала на одне коліно. Магічна волога, яка весь час переливалась і блищала, вихлюпнулась із перевернутого відра.

Норни зойкнули.

— Тьху! — розчарувалася Урдр.

— Ускочили в халепу... — докинула Вернанді.

— Ох, дівчата, що зараз буде... — Скульд притисла долоньки до щік.

— Я вам зараз влаштую саламінську битву!!!

Перед трьома Норнами, що застигли над іскристою калюжею, вибухнув стовп диму. З нього вискочила смаглявка в білосніжному хітоні, її чорні очі метали блискавки.

— Ви якого... чорта розлили живу воду, гергепи?!

— Не лементуйте так, шановна Лахесіс, а то ще накличете. Я розумію, у вас, гречанок, темперамент. Але ми все-таки колеги, Богині Долі. Не варто псувати атмосферу в колективі, — відрізала Урдр. — Сподіваюся, нічого катастрофічного не сталося. Локальні війни у світі людей і так тривають, а світова від одного перевернутого відра не почнеться. Скульд, принеси-но ганчірку. Зараз витремо калюжу і все буде гаразд. Слушно?

— Чи слушно? А ось це ви бачили, шановна Урдр?

Лахесіс простягнула долоні й Норни хором зойкнули. У неймовірно витончених і делікатних пальцях гречанки звивалася нитка. Обірвана.

— Знаєте, що це? А я, як Мойра Теперішнього і Провісниця Мінливостей Буття, поясню! Це — особиста нитка життя Леоніда Уріха! В той момент, коли ви розхлюпали живу воду, світ здригнувся, а старша Мойра Клото якраз пряла цю нитку. Льоні, між іншим, всього тридцять вісім, йому б іще жити і жити, корови скандинавські!

— Я допоможу! — Скульд схопила долоню Лахесіс і притисла до своїх грудей. — Ми не дамо загинути безневинному, правда ж, сестриці?

— Так уже й безневинному, — забурмотіла Урдр. — Знаю я цього Уріха: проби на ньому ніде ставити. Чого це ти до нас з його ниткою прибігла, Лахесіс? Ішла б до його Янгола-Охоронця, це його фах.

— В Уріхів данські корені! Леонід — останній в роду! — спалахнула Мойра. — Хто його повинен рятувати, якщо не ви?

— Та вони в Росії ще з часів Рюрика товчуться!

— Досить суперечок! — обличчя Скульд палало від гніву. — Урдр, за три хвилини Уріх потрапить під машину! Дівчатка, починаємо!

— Та поясність нарешті, що означає «починаємо»?! — заволала Лахесіс.