«Пустельник», повість

- А Микола?                                                                                                    

- Олігарх. Тобою прикривається і прибирає до рук, шо треба й не треба.   

- Мною?                                                                                                           

- Не слухай його. – Надька стала над чоловіком, і той зіщулився. Але вів далі своє:                                                                                                        

-  Свобода псує. Вчить не чекати, а брати.                                                    

- Ти всьо життя прочекав, і шо маєш?                                                           

- Те, шо й мав. Нічого не має тілько скупердяй. І багач, поки не нажереться.                                                                                                                

- Я вже нажерся. – Сергій перекинув скористаний рушник в кошик і глянув на дітей. – Мушу йти, бо заговоримося.                                                            

- Ти завше шось бовкнеш… – Надька підняла над головою чоловіка худенький кулачок і схлипнула. – Так гарно сиділи.