«Пустельник», повість

- На всіх. Сергійку, приходь на город. Буде диму на всю вулицю. Чи ти диму не любиш?                                                                                                         

- А можна з ноутбуком?                                                                                 

- Ні. Зрештою, твоя воля. І сила, І слава…  – біля порога він озирнувся і голосно продекламував: «У всякого своя доля. І свій шлях широкий…!» Ще не вчив? Вивчиш.                                                                                                                                                 

ХХУІ                                              

Хтось перелаштував дисплейну його машинерію. Жодних апокаліпсисів. Тільки сонце, сонце, сонце. Позад того і над тим, що вибудовує уява. Правда, знизу, від ніг… до незмигного сонця пробує прорватися темінь. Цілком природна…                                                                      

У тім то й річ, що ні. Сергій намочив і немилосердно скрутив кухонний рушник, яким продовжив витирати кахлі довкруг газової плити. Білі як смерть.                                                                                                                

Пішло-поїхало. Поки не пішов до батьківських могил – мозок не бешкетував. Хіба підкине то те, то те. Його остання любов…                                    

Ти про кого?