«П’ять життiв, прозоскайп», роман

- Готуйте першу партію. А мені налий вже. Інакше почну гавкати.
Екс-дипломат безпомильно відчув мить, коли в хаті Ліза знову стала всім знайомою малою, Євгенія – ким собі хоче, а Мар’янка – приборканим дівчатком, яке зрозуміло, що її друга ніхто красти не буде. Інша справа – її: вкрав би і втік. Але не можна – он вже йде її сторожа.
- Які гості! Сам пан радник.
- А ти шо тут робиш?
Мар’янин дід і Борис дещо туповато повивчали один одного, щось одне в одному прийняли, чогось не прийняли, і несподівано обнялися. Перемогла молодість. Яка саме – їм знати краще. Принаймні, Борис зняв очі до неба, щоб затримати в них самочинно засіяну вологу. І аж потім почув:
- Ми ж тут пиячили. На моєму весіллі.
- Хіба тут? Я не можу… Неси ще склянку. Інтуіція отут,  – він показав на груди,  –  покусувала. Але надто хвилювався.
- Чого?
- Що Ліза нажене.
- Могла б. Вже місяць, як сама не своя.
Що то за хлопець?
- Той самий.
- Ну… подивимося. Я забираю її в коледж.
- Забирай. Я все оплачу.
- Не спіши.
Богумил трохи образився. Він теж міг би випити. Навіть хоче. Але не все зразу.
З’яви на ґанку іменинниці з другинями ніхто не помітив: шашлики вже розплакалися і пахли щонайменше вбивче. Данило, виставляючи з торби пляшки, глянув убік хати випадково. І вкляк. Не сам, а з тими, що на нього дивилися.  Поставити на стіл пляшку віскі не розбитою він поставив, а груди розтрощив. Лізина чудернацька зачіска – то дурне, а Лізина постава. Шия… Груди… Безтілесе високе тіло… Де вона взяла такі підбори? Євгенія… 
- Увага! – Борис почав щось у кишенях шорт шукати і показав братові на бус, гукнувши: «Біжи і шукай там». Брат побіг, прибіг, і Борис продовжив: «Богині Олімпу мене уповноважили… Не дивуйтеся, я ще не п’яний…» Ракетниця, що її приніс брат, злетіла над головою і шмальнула в небо сичанням, легеньким хлопком і гринляндою, яка Мар’янку
 невимовно вразила. Зустрівшись з її поглядом, пахучий дядько запитав: «Ще?»  – і  перезарядивши ракетницю, заквітчав небо іще раз. – А тепер слухайте далі. Поки іменинниця повернеться з неба на землю… Женю, я переконаний…
- І я переконана. – Євгенія ніяк не могла знайти остаточний варіант завушного спокою нової Лізиної зачіски, але що треба – зрозуміла, підтвердивши, що серед її презентів є щось од плаття легше.
- Тоді слово панові Богумилу.  Для чого богині велосипед?
- Для перегонів з вітром.
- Що-що?.. Тоді що скаже Данило?.. Ви мене дивуєте. Всі!
Данило перестав возитися з шампурами, розігнувся і наказав: «Хай вона підійде до мене!»
Ліза підійшла і поруч з ним всього лиш поюніла. Але не знітилася.
- Бачте – Лізи, яку я і ви знали, вже не існує. Було дівчисько вредне, зараз прекрасне. Я кажу це вперше, а знаю давно. Що вона найгарніша, найдобріша, найрозумніша. Панна дозволить її поцілувати? І подарувати (цілуючи  Лізу   в  щоку,  Данило  прошепотів:  «Вибирайся  звідси   негайно!»)
 телефон і дещо в конверті. На кишенькові трати.
- А що скаже Мар’яна?
- Стрельніть ще.